Хто з вас, юні друзі, цікавиться історією фізичної культури та спорту, той, напевне, знає, що про досконалість свого фізичного ста­ну люди почали дбати ще на межі палеоліту і неоліту.  Однак лише за часів Стародавньої Греції, наука, освіта, куль­тура, мистецтво та філософія набули найвищого розквіту, фізичне виховання  було проголошене основою життя і доведене до рівня культу.

Саме звідти пішли такі слова, як олімпіада, стадіон, атлет, гім­настика тощо. Найбільшою образою для себе житель Еллади вва­жав, якщо його зараховували до тих, хто не вміє писати або пла­вати. Філософ Платон називав кульгавою кожну людину, в якої ті­ло і розум не були однаково розвинені. У V столітті до нової ери, ко­ли Олімпійські ігри стали традиційними, спартанський цар Архідам був покараний радою старійшин за шлюб з жінкою малого зросту.

В Афінах навчання велося одночасно в трьох школах: граматич­ній, музичній і гімнастичній. В останню, так звану палестру, учень вступав у шестирічному віці. Тут він перебував більшу частину дня — займався фізичними вправами і брав участь у змаганнях. Причому, фізичне навантаження збільшувалось з кожним роком, враховуючи змужніння юнака.

Грецькі діти ледь не з молоком матері всотували в себе дух су­перництва та боротьби. Вже змалку вони знали секрети бою «пів­ників», коли, підстрибуючи на одній нозі, треба було збити супер­ника, змусивши його втратити при цьому рівновагу.

Гімнасії (від слова «гюмнос» — голий, непокритий) приймали юнаків віком 14—16 років. У цих навчальних закладах юні елліни прилучалися до боротьби, бігу, метань списів і дисків, ігор з м’ячем, вивчення основ військової справи.

Любов греків до змагань, що прищеплювалась з ранніх дитячих років, залишалася на все життя. Змагалися не лише атлети на аре­нах, але й музики, співаки, художники, актори, промовці. Рідко який тиждень минав без проведення поєдинків.

Як переказують легенди, ці змагання греки запозичили від самих богів, життя яких було сповнене війнами, суперечками, подвигами.

 Перші олімпійці

 Саме боги, як переконують легенди, поклали початок Олімпій­ським іграм. Перші змагання нібито влаштував сам Зевс Громовер­жець на честь своєї перемоги над батьком Кроном, який поїдав сво­їх власних дітей, аби ті не заволоділи його троном.

На легендарному Олімпі перемогу виборювали бог мистецтв та світла Аполлон, покровитель мандрівників і крамарів Гермес, бог вина Діоніс та інші.

В «Іліаді» Гомера розповідається, як Ахілл започаткував ігри, присвячені пам’яті свого друга Патрокла, вбитого троянцем Гектором. Герої змагалися в їзді на колісницях, кулачному бої, звичай­ному бігу, метанні важкого диска, списа, стрільбі з лука. Поема Го­мера— перше літературне джерело, що розповіло людству про спортивні змагання в Стародавній Греції.

А як було в самій Олімпії, в долині ріки Алфею, де жили та зма­галися прості її мешканці? Хто перший запропонував проводити змагання, які згодом привернули до себе загальну увагу?

В одному з джерел сповіщається, що ще у 884 році до н. е. прави­телі Еліди Іфіт та Спарти Лікург, стурбовані постійними війнами між своїми народами, уклали угоду про перемир’я. На честь цієї по­дії було вирішено провести Олімпійські ігри.

Та повернемося знову до Іфіта та Лікурга. Разом вони виробили статут священного перемир’я, взявши за основу проведення ігор чо­тирирічний цикл. Найголовніша умова складеної угоди — заборона усіх військових дій. Порушників ухвалено було карати великими грошовими штрафами, їх не допускали до змагань. У ті часи це вва­жалося найбільшим приниженням. Ізольованих від суперництва на аренах сторонилися навіть найближчі друзі.

Місцем змагань було обрано долину ріки Алфею — Олімпію, де знаходився священний гай — Алтій. Однак учені датою проведення перших Олімпійських ігор обрали 776 рік до н. е. Переконав усіх елідський математик та філософ Пп-пій, який жив у V віці до н. е. Він прочитав на мармуровій дошці ім’я першого олімпійського чемпіона. Це був звичайний кухар Коройб, переможець змагань з бігу. Саме з 776 року до н. е. Гіппій склав список усіх переможців Олімпіад, що відбулися за два століття до нього. Зрозуміло, що в цих списках багато білих плям. Це підтверджує випадок з ім’ям першого чемпіону.

Що ж являли собою спортивні споруди давньої Олімпії? Прове­дені вченими розкопки в середині XVIII — на початку XIX століть показали, що там було п’ять стадіонів, послідовно споруджених один за одним. Вони мали вигляд прямокутника або видовжену під­ковоподібну форму. Вздовж арен розміщувались трибуни для гля­дачів, яких іноді збиралося до 50 тисяч.

Змагання з бігу відбувалися не на крутих доріжках, як це прий­нято зараз, а по прямій — туди і назад. По сусідству розміщувались місця для поєдинків борців, метальників, кулачних бійців, ігор з м’ячем. Тут були також лазні, кімнати для масажу, інші приміщен­ня. Неподалік височіло кілька приміщень «олімпійського селища», де розташовувались атлети — учасники ігор.

Змагання розпочиналися урочистими парадами, релігійними об­рядами, посвяченням у ранг олімпійців.

Досить було прийти до фінішу першим, щоб одержати лавровий вінок і здо­бути право запалити священний вогонь.

З історії ми знаємо довжину відстані від містечка Марафон до Афін — приблизно 42 кілометри. Першим цю дистанцію подолав відомий з переказів воїн полководця Мільтіада — Фідіппід. Він по­винен був повідомити своїх земляків про блискучу перемогу їхнього війська над персами. Було це у 490 році до н. е. Коли Фідіппід прибіг на міську площу, він зміг вимовити лише двоє слів: «Ми пере­могли!» і впав мертвий.

 Нагороди олімпійцям

 Для відзначення героїв змагань існувало багато почестей. На їхню честь встановлювали скульптури, складали вірші, виконували пісні. Експансивні та темпераментні греки над усе цінували благо­родство та мужність, чесність та відвагу, виявлені у відкритому двобої.

До рідних місць переможців відряджали скороходів або найвитриваліших бігунів, щоб повідомити громадянам радісну звістку. Назустріч олімпійському чемпіонові вирушали представницькі про­цесії. Героя вносили в місто на кріслах-носилках, возили на розфар­бованих колісницях.

Усе це супроводжувалось співом величальних гімнів, бенкетами, які тривали по декілька днів. Олімпіоніка нагороджували цінними подарунками, грошовими преміями. Деяким з них міста надавали постійне матеріальне забезпечення та інші блага.