Історія села Мирного. Нові дослідження

      Донедавна вважалося, що перше поселення на території нашого села (крім скіфського періоду) було здійснене в 1916 р. жителем с. Старе Юхимом Івановичем Головком. Тому неофіційна перша назва населеного пункту була хутір Головки,  а офіційна – Центральне відділення. І тільки в 1969 р. постановою КМ України село отримало назву Мирне.

         Із розвитком інформаційних  технологій стали доступними різноманітні  архівні матеріали. Через мережу Інтернет було знайдено карти  ХІХ – першої половини ХХ ст. із позначенням нашої місцевості. І ось   що на них було виявлено:

На німецьких (1941 р.) та американських (1950 р.) картах на місці нашого села позначено поселення під назвою «Центральний хутір», а в районі птахокомплексу – «Новий хутір».  

Німецька 1941

На карті Європейської Росії (1909 р.) та карті Ю.М.Шокальського «Велика Європейська війна. Спеціальна карта західного театру війни» (1916 р.) на місці нашого села нанесено позначку «Сулиминська».

Карта Шокальського 1916р

На поштовій та спеціальній картах Європейської Росії, (1871 р.) наше село позначене як «Хутір Сулимин», а неподалік (за ставком у напрямку с. Сошників) – поштова станція «Сулиминська».

Поштова карта 1871

Карта Стрельбицкого1871р

Військово-топографічна карта Російської імперії (1846-1863 р.р.) – найбільш детальна та точна із всіх знайдених  старовинних карт – встановлена  назва «Сулимин хутір» та «Сулиминська поштова станція».

Військово-топографічна карта 1846-1863 р

Географічний атлас В.П.Пядишева (1820 р.) вказує, що на місці нашого села був трактир  Сулимин (корчма).

 Географічний аттлас Пядишева 1820р

 

Враховуючи наведені дані, можна сказати, що перше поселення (хоч і невелике) на території с. Мирне було ще до 1820 р. Засновником його був хтось із родини гетьмана І.М.Сулими, нащадки якого мали тут землі, були Переяславськими полковниками і відомими діячами аж до кінця ХІХ ст.
      Вивчивши польову карту, можна зробити висновок, що шлях з Києва до Переяслава та Яготина проходив саме через нашу поштову станцію. Це означає, що на ній міг зупинятися Т.Г.Шевченко. подорожуючи, він милувався курганами (могилами), степом широким і дніпровськими кручами, які в ясну погоду видно дуже гарно.

 

Маючи таку нову інформацію, ми хочемо продовжити краєзнавчу роботу, а саме:

  1. Звернутись до краєзнавчих музеїв Переяслав-Хмельницького та Борисполя з метою пошуку нової інформації.

  2. Відвідати музей «Переяславська поштова станція».

  3. Проконсультуватись з відомими краєзнавцями,  такими як А.С.Зиль.

  4. Попрацювати з архівними матеріалами родини Сулими (Сулимівський архів)…

 

Старовинний український рід Сулим, на думку деяких дослідників, почався ще у князівські часи, але відомим став з XVI століття. Декілька століть здобували Сулими славу для свого роду і великі статки. Були серед Сулим і купці, і козацькі полковники, і генеральні хорунжі, і титулярні радники, і колезькі асесори, і єпископи, і царські генерали, але, беззаперечно, найвідомішим серед них був і залишається козацький гетьман Іван Сулима, який у 1635 році зруйнував могутню польську фортецю Кодак.
Сулими були дуже багатими, але від їх численних маєтків, сіл і хуторів до ХХІ століття дотягли лише три Сулимівки – два села та великий будинок у Києві. Будинок у Києві на Лютеранській, хоч і не знаходиться в належному стані, як для пам’ятки архітектури національного значення, але і особливих заходів для свого ремонту не потребує.

 А ось про церкву у Сулимівці Бориспільського району, яка збудована 1622-28 роках, цього не скажеш – вона ремонту потребує. Ще й якого. Головна пам’ятка архітектури Придніпров’я першої половини XVII століття, а разом з нею і парк, закладений на два століття пізніше, і садибний будинок, перебувають зараз не в найкращому стані.

Старовинна церква в селі Сулимівка (1622-1629) довгий час слугувала родинною усипальнею для роду Сулим.

Рід Сулим продовжився через синів Івана Михайловича. Останки одного з них, переяславського полковника Федора Івановича, покояться в родинній усипальні – в церкві села Сулимівка, збудованій ще за життя гетьмана. Точніше, прах Федора Сулими лежить під порогом церкви (під яким з них?). Такою була воля переяславського полковника – поховати під порогом у грубому волосяному одязі зі списом і шаблею, “щоб кожен, хто заходить до храму попирав мій прах ногами”. Дивне бажання було виконане.
У склепах церкви лежав прах і багатьох пізніших сулимівських нащадків, чимало з яких стали видатними людьми. Серед них генеральний хорунжий Війська Запорізького та наказний переяславський полковник Іван Федорович Сулима, переяславський полковник Семен Іванович Сулима, надвірний радник Семен Семенович Сулима, секунд-майор Євстафій Семенович Сулима, військовий товариш Федір Олексійович Сулима, титулярний радник Данило Олексійович Сулима, колезький асесор Яким Якимович Сулима, осавул Війська Донського Олександр Андрійович Войцехович. Також у родинному склепі поховано найвідомішого з нащадків гетьмана – Якима Семеновича Сулиму, який був генерал-майором царської армії, таємним радником та генеральним суддею Малоросії. За рішенням священного синоду, зважаючи на особливі заслуги, його мали поховати на цвинтарі Києво-Печерської лаври, але дружина наполягла, щоб останки чоловіка перевезли до Сулимівки.

Рід Сулим був споріднений з багатьма українськими шляхетськими родами. Так дружина Івана Федоровича Сулими (онука Івана Михайловича) була племінницею гетьмана Павла Полуботка. Син Івана Федоровича, Яким, одружився з представницею роду Скоруп – Марією. Одну з дочок Яким Іванович видав за Івана Андрійовича Войцеховича, радника Чернігівського намісницького правління, майбутнього пензенського віце-губернатора.

Після себе Сулими залишили фамільний архів, який складається із документів трьох споріднених родин – Сулим, Скоруп та Войцеховичів. Архів має величезну історичну цінність. Найціннішими є 28 документів (гетьманських універсалів та королівських пільг) на володіння містечками і селами. Ці документи охоплюють 1659-1663 роки, а взагалі опублікована частина архіву охоплює період з 1628 по 1818 роки.

Сулимам належали десятки сіл та хуторів. Вони мали величезні статки. Але зараз рід Сулим завершився. Вони багато зробили за своє існування, тому залишили по собі гарну пам’ять, яка (як це не банально звучить) житиме довго. І хочеться сподіватись, що житиме вона не лише завдяки географічним назвам населених пунктів та вулиць.

Село Сулимівка, Бориспільський район, Київська область.

Сулимівку було подаровано Івану Сулимі польським гетьманом Станіславом Жолкєвським. Це село стало головним родинним маєтком Сулим.

Ще одна Сулимівка розташована в Яготинському районі Київської області. Це село, в якому проживає 862 жителя. Раніше воно мало назву Сулимин хутір.

Сулимин хутір заснував полковник Іван Федорович Сулима у 1714 році. Спочатку це було невеличке поселення на річці Журавка, в якому розташовувалася одна із численних сулимівських садиб. В 1721 році, після смерті полковника, власницею хутора стала його дружина..
Наприкінці ХІХ століття Сулимин хутір став селом.

 

 

Іван Федорович Сули́ма

 

Народився в сім’ї переяславського полковника Федора Івановича Сулими.

Був одружений з Марією Полуботківною, донькою полковника Леонтія Полуботка, зведеною сестрою наказного гетьмана Павла Полуботка.

1687 – був призначений вороньківським сотником Переяславського полку.

1693військовий товариш.

17011703значний військовий товариш.

1708 – отримав ранг генерального хорунжого і залишався при ньому до кінця життя.

Учасник воєнних дій того часу: Чигиринський похід (1677) і Перекопські походи (1687, 1689); під проводом Івана Мазепи брав участь у взятті турецьких фортець Казикермен, Тавань, Кам’яний Затон і інших (1695).

Відзначився у битві під Полтавою (1709) на російському боці.

1711 – учасник Прутського походу.

Після смерті переяславського полковника Степана Томари (1715) фактично займав полковничий уряд у Переяславі.

1718 – призначений наказним гетьманом 7 козацьких полків, відправлених до Царицина.

1721 – виконуючи обов’язки переяславського полковника, разом з 20-тисячним козацьким військом вирушив на будівництво каналу біля Ладозького озера, але через погані кліматичні умови захворів і помер у дорозі (у Вишньому Волочку).

Тепер постало питання: коли і хто із родини Сулими заснував хутір? Нам  вдалося знайти матеріали Сулимівського архіву, який був досліджений українським істориком О.М.Лазаревським (1834-1902) та опублікований в 1884 р.

         В архіві ми знайшли декілька цікавих для нас документів.

Універсал гетьмана Самойловича Федору Сулимі на с. Сошники (Сошників), 1681 р., 21 червня (стор.23). Цим «Універсалом» Ф.І.Сулимі надається у володіння Сошники (Сошників) Переяславського полку.

Слайд1

Універсал гетьмана Мазепи Федору і сину його Івану Сулимі на села Сулимівці (Сулимівка), Лебедин  та Кучаків. 1688 р., 9 листопада (стор.24). Даний  «Універсал» підтверджує належність сім’ї Сулимів вказаних сіл.

Слайд2

Універсал гетьмана Скоропадського генеральному хорунжому Івану Сулимі на села Старе і Кальне, 1712 р., 19 листопада (стор.31). У цьому документі підтверджується, що села Старе, Кийлів та хутір під містечком Вороньків, які належали Федору Сулимі тепер належать його сину Івану.

Слайд3

Універсал гетьмана Скоропадського генеральному хорунжому Івану Сулимі, на с. Скопці, 1721 р., 21 лютого (стор.39). Цим «Універсалом»  Скоропадський задовольняє прохання І.Сулими надати йому с. Скопці (сучасна назва Веселинівка), яке знаходиться на його «здавна куплених землях».

Слайд4

Духовний заповіт вдови генерального хорунжого Івана Сулими, Марії Полуботьківни. 1728 р., 31 січня (стор.48). Це об’ємний заповіт вдови Івана Сулими,  в якому вона розподіляє між дітьми та внуками рухоме і нерухоме  майно, яке їй залишилось від покійного чоловіка. Зокрема, чотирьом дочкам свого старшого сина Федора, який загинув у Гилянському поході вона заповідає хутори в  степу Переяславському, в степу Яготинському та хутір на річці Журавці, недавно побудований.

У той час не всі хутори мали назви. Часто вказувалось їхнє розміщення поблизу великого села або міста (наприклад: хутір поблизу містечка Вороньків), річки чи урочища (хутір на річці Журавці). Найчастіше безіменні хутори отримували назву від імені та прізвища його  власника чи засновника.

         В «Універсалі» Скоропадського на території Переяславського полку згадується тільки хутір поблизу містечка Вороньків. А в заповіті Марії Полуботьківни з’явився хутір в  Переяславському  степу. Є підстави вважати, що саме цей хутір отримав назву «Сулимин», так як і хутір на річці Журавка. Він  розташований у дуже вигідному географічному положенні серед Переяславського степу.

         Сулимин хутір знаходиться на півдороги між селами Старе та Скопці   (які належали Сулимам), на шляху Київ – Полтава з майже однаковими відстанями між містами Бориспіль та Переяслав, (цей шлях вів  до головного маєтку Сулимів в   с. Сулимівці).

         Суттєвий недолік цього місця (відсутність природного водоймища та необхідність споруджування  дуже глибоких криниць до 30м.) – не дозволив хутору перерости в село.

         Враховуючи дані факти,  можна вважати, що перше поселення на  місці         сучасного с. Мирне було засноване генеральним хорунжим Війська Запорізького, переяславським полковником Іваном Федоровичем Сулимою в період між 1712 – 1721 роками.

Дослідження провели:

Похиль Ілля Тарасович

Похиль Тарас Ростиславович

 

http://uk.wikipedia.org/wiki

http://yagotin.biz/viewtopic.php?f=48&t=771 ;

 http://www.etomesto.ru

 

/h3

Обговорення закрито.